Блог Надії Вірної: Загострений олівець чи фломастер

«Я – Шарлі». Ці слова зараз промовляють в різних куточках світу в підтримку розстріляних в Парижі журналістів, карикатуристів. Сотні тисяч людей вийшли в знак підтримки та захисту свободи слова. Давно в старій Європі так гостро не поставало питання свободи слова та права на критику. Адже досить часто починаєш цінувати щось тоді, коли його хочуть відібрати або обмежити. Європа та й увесь цивілізований світ висловив підтримку свободі слова, «олівцю» не тільки тому, що сталась жахлива трагедія.

На моє переконання, це був знак журналістам, що їхню роботу цінують, і що не потрібно боятись займатись своєю професією. Ці сотні тисяч з плакатами “Je suis Charlie” ніби закликали журналістів не вдаватись до самоцензури. Адже ці розстріли, а згодом і атаки на видання, які передруковували карикатури, покликані вселити страх, непевність. Покликані розвивати самоцензурування, обмежити свободу слова та думки. І тоді журналістика постає перед дилемою – бути їй «Шарлі», тобто загостреним олівцем, чи м’якеньким фломастером.

Наскільки погрози, фізична агресія можуть змусити журналіста відступити від теми, від роботи? Чи дійсно самоцензура – це те, що настає після таких випадків терору (і не важливо, це в твоїй країні сталось)? Я вирішила запитати у шеф-редактора газети «Час» Петра Кобевка, на якого протягом кар’єри кілька разів було вчинено напади: в кабінет вкидали гранату, організували замах на життя, а в 2014 році було двічі нахабно пограбовано редакцію.

– Як саме відбувались замахи і чи були покарані виконавці та замовники?

4 листопада 1995 року о 19:30, коли я був в Києві, прибиральниця зайшла в кабінет, ввімкнула світло. Нападники подумали, що то я зайшов і кинули у вікно гранату. Потім міліція знайшла психічнохворого 16-літнього хлопця. Той розповів, що за цукерки обміняв гранату і мав кинути її в Прут. Але, сказав, що йшов по вулиці, побачив світло в кабінеті (хоча вікна виходять в двір, а не на вулицю) і кинув гранату. Вже 13 вересня 2002 року, коли я планував їхати в Київ на акцію «Україна без Кучми», десь о пів на дев’яту вечора по дорозі додому в арці мене перестріли двоє, бризнули в обличчя «черемхою» (Н.В. – сльозогінний газ), я втратив свідомість. Зловмисники мене побили і втекли. Через два роки, 28 травня 2004 року, прийшов невідомий чоловік в редакцію і сказав, що в нього є інформація, яка стосується Тягнибока. Але так як він боїться говорити в редакції, попросив вийти з ним на двір. Я вийшов. Там були двоє і вони почали мене бити. А 7 вересня 2004 року в приміщення газети «Час» зайшов чоловік з погрозами вбити Кобевка. Нам з друзями вдалось його скрутити і здати міліції. Ну і свіжа історія про зухвалі пограбування в листопаді 2014 року. Нікого, окрім того малолітнього психічнохворого, не знайшли.

– Чи впливають такі події на роботу, на самоцензуру?

Після такого побоюєшся, звичайно, але все одно робиш те, що робив. Потім воно десь стирається, забувається. Але страх, напевне є. Він є до того часу, поки ти не розумієш, звідки йде загроза. Коли ти розумієш, звідки воно йде, то легше. На жаль, зараз я не знаю, звідки йдуть ті пограбування. Однак, коли журналісти вже багато років в професії, вони все одно будуть працювати так, як звикли. Незважаючи на погрози. Так чинили французькі журналісти. Адже вони працювали так само, як і до погроз. Хіба молодь буде боятись, не йти в журналістику, остерігатись певних тем.

– Чи можуть події у Франції спровокувати агресію проти журналістів в Україні?

Я сумніваюсь. Хоча, дурні бувають і в Україні. От, якщо взяти ці десятки судів проти журналістів в Чернівецькій області. Адже ці суди просто для судів. Тому невідомо, що чекати від тих людей, які проти нас позиваються.

Журналістика не має кордонів географічних. І біль втрати колег однаковий в кожному куточку світу. Так само, як і цінність свободи слова. Так само, як цінність солідаризації в захисті наших прав. Аби тільки кордони не стали в наших головах.

Надія Вірна

809 comments

  1. Simply desire to say your article is as amazing. The clearness in your post is just nice and i can assume you are an expert on this subject. Well with your permission allow me to grab your RSS feed to keep up to date with forthcoming post. Thanks a million and please carry on the gratifying work.

  2. Unquestionably believe that which you said. Your favorite justification seemed to be on the internet the easiest thing to be aware of. I say to you, I definitely get irked while people think about worries that they just don’t know about. You managed to hit the nail upon the top and defined out the whole thing without having side-effects , people can take a signal. Will likely be back to get more. Thanks

  3. Hello there, You’ve done an incredible job. I?ll definitely digg it and personally recommend to my friends. I am sure they’ll be benefited from this web site.

  4. Hey! Would you mind if I share your blog with my zynga group? There’s a lot of folks that I think would really enjoy your content. Please let me know. Many thanks

  5. It is tough to find those who really know what they’re talking about across the net, however you sound like you know this subject well. This is certainly a welcome relief, amongst the universally “libtard” internet content. Thank you!

  6. I like the helpful information you provide in your articles. I will bookmark your blog and check again here frequently. I’m quite sure I?ll learn many new stuff right here! Best of luck for the next!

  7. This is very interesting, You are a very skilled blogger. I’ve joined your rss feed and look forward to seeking more of your great post. Also, I’ve shared your web site in my social networks!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *