Блог Надії Вірної: Споживацтво – ворог повільної журналістики

Минулого тижня зустрічалась з представниками спостережної місії ОБСЄ в Україні. Ми говорили про стан журналістики та свободи слова в Чернівецькій області. І, відповідаючи на низку питань, я зловила себе на одній думці. Направду, якихось серйозних розслідувань, матеріалів, на жаль, в Чернівцях або немає, або їх дуже незначна кількість. Чому так? Я не моралізую. Адже сама є журналісткою. І багато з того, що зараз казатиму, стосується мене теж.

Перше, що спало на думку, в пошуках відповіді на це «чому», – це страх. Страх бути побитим, заляканим, мати проблеми. Але. Чи є страх причиною того, що журналіст не береться за якусь тему? Можливо. Але не завжди. Бо ж є таке поняття як азарт, захопленість темою, сюжетом. Коли журналіст нічого не помічає, окрім як роботи.

Редактор? В редактора може бути страх (див. вище). Він посилений ще й відповідальністю (не завжди) за працівників та утримання ЗМІ на плаву. Є, правда, ймовірність, що коли матеріал насправді крутий, то редактор його таки поставить.

Час? Серйозний матеріал потребує багато часу та енергії, знань та фаховості. І людина повинна бути сфокусована на конкретній тематиці. Писати про котиків і про розкрадання бюджетних коштів одночасно можна, але шкідливо. Як для журналіста, так і для тем. Але місцеві редакції переважно малочисельні, журналісти мультифункціональні, час ультралімітований.

Лінь? Розслідування треба писати самому, вибудовувати логічні ланци, складати розрізнене докупи. Одним словом – морока. Та й оплата праці не спонукає до таких поривів. Написати матеріал, який складається з коментарів експертів – легше.

Та, найголовніше, що, на мою думку, впливає на щоденний вибір журналістом тем, методів роботи, – це попит. Тобто те, що хочуть читати, бачити, слухати споживачі. Яка газета має двохсоттисячні тиражі? Порадниця. Які передачі мають кількамільйонні перегляди? Розважальні шоу. Які передачі на радіо найпопулярніші? Замовлення пісень. Скільки читачів газет на кшталт «Дзеркало тижня»? Скільки глядачів переглядає передачі «Слідство Інфо», «Схеми»? А скількох не відтягнути від екранів під час перегляду «Україна має талант», «Голос країни» та ін.? Я не знаю точних цифр. Але певна, що розслідування – це не те, чого прагне більшість. Повільна журналістика – це не те, до чого готовий споживач. І, як наслідок, журналіст. Споживацтво, швидке та поверхневе, породжує таку саму якість інформаційних матеріалів.

Місцева журналістика не ризикує експериментувати з контентом, аби привчати свого читача/глядача/слухача до важких та серйозних текстів, над якими треба думати, які треба аналізувати, з якими треба йти до прокуратури, суду. Бо вона боїться свого споживача втратити. Адже місцеві медіа переважно виживають. Бо реклами мало – малий та середній бізнес, який міг би давати рекламу, сам ледь тримається. Бо середньостатистичний споживач інформації не готовий доплачувати за якість.

Однак події минулого року засвідчили бажання мільйонів українців змін. В тому числі і в медійному полі. Наразі споживачів почало цікавить, хто готує їм інформаційний продукт. Сподіваюсь, скоро їх зацікавить і його якість контенту. І я тут не тільки про державницьку позицію ЗМІ чи відсутність там апологетів сепаратистів. А про інформування, контроль через розслідування, просвітництво. Тобто. Про повільну журналістику.

Надія Вірна