Блог Надії Вірної: Джинсою прокладаєм путь

Чим ближче до часу Х (26 жовтня, день виборів), тим більше джинси в медіа. Ніби остання спроба, остання можливість вистрілити, більшість кандидатів (чесним чи нечесним шляхом) рвуться на екрани телевізорів, шпальти газет та інтернет-видання. В очах рябить від засилля іміджевих фото, обіцянок, мочилова, прихованої реклами. На одній сторінці немаркованими можна знайти матеріали як «за», так і «проти» кандидата чи партію. І все – ніби редакційні матеріали. Мозок розривається.

І якщо за рекламування ворожок чи «Вилікую від усього і тільки я» ЗМІ може отримати серйозний штраф від Антимонопольного комітету чи органу у справах захисту прав споживачів, то з політичними ворожками та гаслами на кшталт «Побудую, забудую і відбудую тільки Я» все чомусь надто легко та непристойно дозволено. Під час виборів ЗМІ зась чіпати. Бо тиск. Та й внутрішня цехова саморегуляція не працює. Та й політики не хочуть світити всі кошти на вибори та бути під такими нудними позначками «Політична реклама», «Передвиборча агітація». Дорожче вийде, але ближче до читача, певно, думають вони або їхні консультанти, або рекламні агенції, які ті наймають.

Отак, день за днем, крок за кроком, джинсовими матеріалами в ЗМІ прокладають собі путь політики, партії у Верховну Раду. Як прокладали собі цю путь кандидати в Президенти та й сам нинішній Президент. Я писала вже про медіа-корупцію, ІМІ неодноразово наголошував на найбільших джинсовиках президентських перегонів. Але…

Нічого не змінилось і методи звичні.

Мене болить не стільки те, що агітація в ЗМІ не маркується як така (тут питання в сприйнятті інформації, довірі до неї, – і це дуже важливо), а більше те, що її фінансування в такому випадку іде в обхід виборчих фондів. А отже ми не можемо знати реальний його розмір і тих, хто той фонд наповнював. А отже не можемо провести паралелі між «благодійниками», пов’язаними з ними людьми та тим, як поводять себе політики, прийшовши до влади. Таким чином джинса створює порочне коло. Адже, погодьтесь, отримавши владу в обхід закону, важко від такої практики відмовитись.

Тому питання джинси багато глибше, аніж комусь здається. І те, що зараз багато розмов йде щодо медіа-освіти в тому числі дітей, є дуже на часі. Бо тут питання в екологічному споживанні інформації. Коли читач свої голосом (гривнею чи клацанням пульту) буде визначати рейтинг та рентабельність ЗМІ, коли політик буде непотребом, якщо користуватиметься нечесними методами агітації, тоді можна казати про демократичні виміри в крані та перспективи. А зараз схоже на те, що всі на останньому диханні хочуть:

– Медіа – заробити в час «жнив»;
– Політики – витратитись на медіа, аби потім заробити під час своїх «жнив» при владі;
– Виборці – нарешті когось нормального обрати.

Як бачимо, в виграші всі, окрім виборців. Однак саме вони формують (чи мали б формувати) порядок денний двох попередніх. Та, схоже, не в Україні.

Але приземлюсь до наших чернівецьких обласних реалій – до випусків місцевих тиражних газет-тижневиків за 16 жовтня 2014 року. Тільки одна з них зовсім не містила замовних матеріалів з політичною рекламою. І, як не дивно, це комунальна міська газета «Чернівці». Решта видань хто на 10, а хто на 100 % заповнений політичною рекламою марковано-немаркованою. Найбільше її від Блоку Петра Порошенка (та проти Блоку Петра Порошенка), від ВО Батьківщини, Народного Фронту, Радикальної партії Ляшка. Тобто, від тих політичних сил, які мають всі шанси втрапити до парламенту. Втрапити, крокуючи стежиною джинси.

І засоби масової інформації, замість того, аби кричати про порушення, стають його інструментом. Дуже надійним та перевіреним.

Надія Вірна